Час нечистої сили

Після уроків ми, тобто я, Рита, Коля і Наташа, залишилися, щоб поприбирати в класі. Ще Юля повинна була залишитися з нами, але в неї було тренування з художньої гімнастики, і ми її відпустили. А вона нам за це три льодяники дала. Три цукерки на чотирьох без залишку не діляться, але Рита й Наташа вміли ділити все, що потрапить їм до рук. Тож три цукерки вони могли поділити так, що нам з Колею про залишок можна було й не мріяти. Три льодяники розділилися порівну: дівчиськам – по одному, а мені й Колі – по половинці. Добре, що хоч так.
Прибираємо ми потихеньку клас, аж тут Коля й каже:
– А ви знаєте, що в цей час у школі водяться привиди та інша нечиста сила?
– Дурниці! – говорить Наташа, – як нечиста сила в цей час може тут водитися, якщо уроки тільки в молодших класах скінчилися. А в старших класах такі хлопці є, що вони примарам добрячого прочухана дадуть – замало не буде!
– Ха-ха-ха! – відповідає Коля, – нині нечиста сила в школах грамотна пішла, вона не полізе туди, де навчаються сильні пацани. І поки ці сильні пацани на уроках, вона нападає на тих, хто вже не вчиться, а впорядковує класи.
– Неправда! – говорить Рита, – у мене братик у першому класі, а його нечиста сила жодного разу не зачепила.
– Ха-ха-ха! – почав був Коля, але більше нічого сказати не встиг, тому що світло зненацька згасло, і в класі стало темно.
І ось тут почалося самі не знаємо що...
У вікна хтось гучно затарабанив: стук-стук-стук, бах-бах-бах.
По даху майже відразу щось затупотіло, а в коридорі загриміло, і хтось страшно закричав і завив: “У-у-у, ой-ой-ой, у-у, ой-ой!”
По класу заметушилися різні тіні, почувся гуркіт з усіх боків, задзвеніло скло, невідомо звідкіля подуло вітром. А від моторошного нелюдського вереску кров у жилах захолола.
Я так злякався, що заліз на вчительський стіл.
І раптом спалахнуло світло...